Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат задумали і спроектували будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як найвеличніша споруда комплексу, проте своїми розмірами не “тисне” на інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку на сайті вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія. Есхіл в історичній п’єсі “Перси” прославляє перемогу греків у війні з загарбниками, в якій, до речі, сам брав участь. Автори досить вільно інтерпретували їх, виражали власні погляди. Есхіл у трагедії “Прометей прикутий” захоплюється мужністю і волелюбністю титана.

Громади мали статут, за яким визначалися права й обов’язки їхніх членів, наприклад, перераховувати певні суми грошей на підтримку церкви, школи, лікарні тощо. Ці гроші надходили у вигляді податку на ввезені товари чи товари, що вивозились грецькими торговцями. Єдине, що об’єднувало усіх колоністів — це любов до їхньої першої батьківщини. Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя— Парфенон.

Новогрецький період[ред. | ред. код]

Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера “Іліада” та “Одіссея” (тому цей період називають героїчним гомерівським). Це відомі оповідання про події, зв’язані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки.

Ранній період

Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою становлення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими.

Грецька міфологія та її сутність

Утаємниченим в Елевсінські містерії обіцяли раювання після смерті. Стародавні вірили, що учасник Діонісій приєднувався до божества за допомогою з’їденого сирого м’яса тварини, яку роздирали живцем. Грецький жрець не вчився спеціально і нічим не відрізнявся від решти громадян. Охорона храму вважалася державним обов’язком жреця. Оскільки не було ані догматів, ані віровчення, жерці не повчали віруючих. Клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу їх культур.