Він визнавав існування об’єктивного світу і підкреслював його матеріалістичний характер. Світ, за Гельвецієм, – матерія, що перебуває у русі. Людину він відносить до загальної системи природи, невіддільної від неї і підпорядкованої тим самим законам, що й природа.

Все це приводить до того, що один окремо взятий індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Тому показовою для епохи стає фігура Робінзона – відомого персонажа літературного твору Д. Дефо, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити, опинившись у ситуації повної відсутності соціальних умов людської життєдіяльності. В теорії пізнання Р.Декарт – основоположник раціоналізму. Він висунув на перше місце розум, а роль досвіду звів до простої перевірки даних інтелекту. Декарт прагнув розробити універсальний метод для всіх наук, який передбачав би наявність у людському розумі вроджених ідей, що в свою чергу визначають результати пізнання.

Все це приводить до того, що один, окремо взятий індивід постає основними суб’єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Показовою для епохи стає фігура Робінзона- відомого персонажа літературного творуД.Дефо, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Відомий представник французького Просвітництва Жан Антуан Кондорсе (1743 – 1794) описав розвиток людства не як простий хронологічний ряд подій, а як процес, пронизаний причинними взаємозв’язками. Кондорсе гостро виступав проти християнської релігії, возвеличував розум.

Що робити, якщо людину спіткало вигоряння?

Таким чином, просвітителям в розумінні світу притаманний натуралізм механістичної форми. Поширений на людину, цей підхід вів до заперечення свободи і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. Наведені ознаки взаємопов’язані й характеризують людину як складну діяльну цілісність, що своєрідно поєднує свої складові в руслі концепції некласичної парадигми «все в усьому» (принцип Маха). Аналізувати таку цілісність можна тільки через осмислення всієї повноти її сутнісних форм та умов існування в синергічному аспекті. Завершуючи розгляд природи, сутності людини, слід звернути увагу на співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «індивідуальність», які іноді вживають як взаємозамінні, тотожні. Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в містичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджуючи її природний потяг до добра, щастя, гармонії.

До вроджених ідей він відносив також ідею Бога як найдосконалішої субстанції, більшість положень математики та логіки. Існує іще одна відмінність в підході до розуму між просвітниками і їхніми попередниками. Переймаючи декартівську ідею розуму як абсолютного вихідного принципу, просвітники сам розум інтерпретують швидше в дусі Локка. Опора на факти, чуттєві дані виступає необхідною передумовою розуму. Так, Даламбер твердить, що філософія повинна опиратись на факти, інакше вона перетворюється на химеру.

Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії

Відмітною рисою людини, за Кантом, є самосвідомість, яка й вирізняє її з-поміж інших живих істот. Це відповідало концепції коловороту життя (сансари), яка була найважливішою складовою «Упанішад»— текстів, які http://www.regions.ivlim.ru/showsite.asp?id=15424 водночас виражали міфологічний, релігійний та філософський світогляди. У вченні про переселення душ межа між живими істотами (рослинами, тваринами, людиною і богами) є дуже умовною, рухливою, непостійною.

Він – прихильник релігійної терпимості й релігійного індиферентизму, підкреслював несумісність релігії та знання. В теорії пізнання вчений демонструє скептицизм стосовно здібностей людського розуму. Він стверджував, що ні чуття, ні розум не можуть бути критерієм істини. Філософію Бейль розглядав як сильний засіб, коли потрібно „дещо висвітлити”. У філософії Г.Лейбніца будь-яке судження людини є або істинним, або хибним. Виходячи з «наперед встановленої гармонії», Г.Лейбніцу було дуже важко пояснити існування у світі зла і свободи волі.

Таким чином, у продукуванні штучних тіл людиною підкреслюється її нетворча діяльність, що обмежує реальне розуміння суті людини. Першим філософом Нового часу, засновником емпіризму вважається Френсіс Бекон (1561 – 1626). Головними його працями є „Новий Органон”, „Нова Атлантида” та „Історія ГенріхаVII”.

Суперечки про сутність і специфіку філософії Нового і Новітнього часу, або «епохи модерну» (нім. die Moderne, англ. Modernity), почалися ще в самій цій філософії. Підкреслюють відчуження індивідів від суспільства і від самих себе — моменти, що стали головними у Маркса і в неомарксизмі. Критично налаштовані К’єркегор і Ніцше акцентують такі негативні моменти «проекту модерну», як інструментально-маніпуляторська влада розуму, науки, офіційної релігії, лицемірство моралі, і т. Гуссерлем, Гайдеггером, Расселом, Поппером та іншими, нарешті, «постмодернізмом». Для Просвітництва характерне скептичне, а часто і зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм. Хоча більшість просвітників і визнає ідею Бога, але тлумачить її в дусі деїзму – філософського вчення, згідно з яким Бог визнається творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечується його безпосереднє втручання в хід подій. Таку релігію просвітники називають раціональною, тобто узгодженою з розумом, або ж природною.

Цій філософії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктивну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину (Рене Декарт, Ламетрі, Гольбах, Дені Дідро, Гельвецій). Людський організм (на який впливає свідомість і відчуває на собі зворотний вплив) — це самостійна заводна машина на зразок годинникового механізму. Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є тлумачення людини як продукту природи, цілком детермінованої її законами. За словами Гольбаха, вона «не може — навіть подумки — вийти з природи». Клод Адріан Гельвецій свої погляди виклав у працях „Про рух” і „Про розум”.

Одночасно він підкреслює, що матерія знаходиться в постійному русі, рух від неї невіддільний. Ламетрі висловлює також ідею неможливості пізнання суті руху і матерії. В числі перших діячів французького Просвітництва був Шарль Луї Монтеск’є (1689 – 1755).